Небо похмуро-тужливе свинцем налягає вниз. Проллється безтямна злива рясними потоками сліз. Обтяжливий смуток осені… Йому не ввійти в мої сни. Бо в серці звучить стоголосо дзвінке відлуння весни. То в ньому іскряться спогади. І сяють ясним вогнем Прониклива світлість погляду, незнано-солодкий щем. Тривожно-п`янке до млості невловиме ім`я твоє. Не потрібно нічого. Просто я щаслива тим, […]
Читать далее на www.asd.in.ua